7 травня 1905 року в Києві з’явився один із найупізнаваніших видів транспорту — «Михайлівський електричний канатний підйом». Нині він відомий кожному як Фунікулер. Це не просто візитівка міста, а складний інженерний механізм, де сучасна безконтактна оплата межує з конструкціями минулого століття. Попри те, що поїздка триває лічені хвилини, свого часу поява підйомника стала справжньою революцією, адже раніше шлях між Подолом і Верхнім містом вимагав або виснажливого підйому пішки, або тривалого об’їзду трамваєм.
Ідею похилої залізниці втілив інженер Артур Абрагамсон. Цікаво, що через суперечки з приватними власниками землі на Боричевому Току нижню станцію тривалий час не могли підвести до самої Поштової площі — пасажирам доводилося проходити зайві 38 метрів аж до реконструкції 1928 року. Ще один цікавий факт із минулого: до середини 1930-х фунікулер вважався частиною трамвайної мережі, і квитки на них були спільними.
Хоча пасажири бачать лише машиністок у салонах, серце системи розташоване на верхній станції. Наталія Шеховцова, яка працює тут 15 років, пояснює, що саме вона є «сірим кардиналом», який запускає рух із пульта керування після отримання сигналів готовності від обох вагонів. Під підлогою прихована потужна лебідка, а самі вагони працюють як єдина замкнена система, де один вагон фактично виступає противагою для іншого.
За свою історію фунікулер довів неймовірну міцність. Завдяки принципу взаємодопомоги вагонів він споживає дуже мало енергії, що дозволяло йому працювати навіть під час окупації 1941–1943 років. Питання безпеки тут вирішене надійно: система «парашутів» зупинить кабіну навіть у разі обриву троса. Це неодноразово перевіряли під час випробувань із багатотонним вантажем. Кияни пам’ятають і березень 2013-го, коли під час снігопаду фунікулер став єдиним працюючим транспортом. Хоча сучасні блекаути іноді змушують підйомник зупинятися, він завжди відновлює роботу першим, щойно з’являється напруга.