Чим гралися маленькі кияни у середньовіччі

Автор: Аліна Сушко

Дитинство завжди асоціюється з безтурботною дитячою грою. Від самого народження батьки оточують малят іграшками. З віком забавки змінюються – відповідно до потреб, уподобань та модних тенденцій. Сучасні дівчатка уявляють себе господинями, готуючи смачні наїдки в своєму яскравому різнокольоровому іграшковому посуді. Матусями – уколисуючи та переодягаючи своїх ляльок. Хлопчики розробляють військові стратегії, граючись олов’яними солдатиками або в комп’ютерні ігри. Отже, гра з іграшкою не розвага – це справжнє, теперішнє, яскраве, самобутнє життя.

Проте первісне суспільство дитячих іграшок не знало. Скоріше за все, іграшками для малюків ставали випадкові предмети: каміння, гілочки дерев, квіти, які проживали коротке життя, а потім зникали, виконавши свою задачу. Але з часом для виготовлення забавок починають використовувати доступну та дешеву глину, пластичність якої дозволяла майстрам створювати реалістичні образи свійських тварин, мужніх вершників та світських дам.

Писанки та вершники

Найменших у середньовічному Києві забавляли іграшками-брязкальцями, так званими писанками. Це керамічні яєчка з кулькою всередині, які при сотрясінні торохкотіли. Вони були яскравими на вигляд, прикрашені фігурним орнаментом та покриті різнокольоровою поливою. Щоправда виробництво таких речей було справою складною та затратною, отож купити забавку для своєї дитини могла далеко не кожна родина.

Найпопулярнішими давньоруськими іграшками були вершники. Як правило, це – схематично зображені, однотипні фігурки воїна на коні, який у правій руці стискає спис у бойовій готовності, а лівою – утримує повід.

Однак у 2016 році на території заповідника Феофанія знайшли фігурку вершника, який замість зброї на руках тримає дитину.

Цікавим є те, що обидві постаті зображені у високому ковпаку та з бородою, тільки одна фігурка мініатюрніша. Відповідно до цього у дослідників виникало декілька теорій: що це зображення сюжету захоплення в полон, або навпаки порятунку товариша в бою. Проте, скоріше за все, зображено вершника, який на своєму коні везе маленького князя. На користь цієї думки свідчить давньоруська традиція зображувати членів князівської родини у високих головних уборах та з бородою.

Дівчачі забавки

Дівчатка, ймовірно, гралися «монетками» – маленьким іграшковим посудом. Його було легко зробити з залишків глини, що лишалися після виготовлення партії посуду. Асортимент був різноманітний: горщики, глечики, мисочки. Назва «монетка» походить від того, що на ярмарках такі мініатюрні вироби коштували копійку, тобто одну монетку. Для відтворення побутових сценок виготовляли фігурки коней, свиней, собак та баранців.

З ХІV століття з’являються жіночі фігурки. Вони представлені силуетами міщанок в одязі, характерному тогочасній моді, часто у високих одно-, дворогих або віялоподібних головних уборах. Риси їх обличчя передавалися схематично, на відміну облич керамічних ляльок кінця XVI століття – а їх відтискали у спеціальних формах-матрицях. Зображення мали чітко змодельований рельєф – щоки, губи, підборіддя, виразні мигдалеподібні очі.

На зовнішній вигляд київських керамічних панянок помітно вплинуло мистецтво Італії, Німеччини, Польщі, Чехії доби ренесансу і бароко. Зокрема, це проявляється у головних уборах, які повністю відповідали модним тенденціям тодішньої Європи. Як правило, фігурки стрункі, мають високу дзвоноподібну спідницю та низьку верхню частину з високо піднятою головою, що робить їх гордовитими та статечними. Їх руки були зведені перед собою (можливо, сховані у муфту),  або вони тримали на руках немовля чи свійську птаху.

Козаки та свищики

Звитяжні давньоруські дружинники трансформуються в героїчні образи цього часу – козаків та жовнірів. Вершники демонструвалися з гордовитою поставою і спокійним виразом обличчя, що повинно було передавати велич та давати відчуття захищеності.

Широкого вжитку набувають свищики у вигляді коней, рідше – пташок та баранців, здатних до мелодійного звуку.  Ця іграшка швидко завоювала першість серед інших. Кожного разу коли батьки йшли на ярмарок діти з нетерпінням чекали на їх повернення, адже неодмінно отримували в подарунок свищика. Для дітей гучноголосі свищики були забавками, а батьки, в свою чергу, вбачали в цій грі і захист. Вважаючи, що шумові ефекти відганяють від їхніх чад злих духів. Крім того, використовували свищиків і в рекламних цілях самі гончарі. Привозивши свій товар в якесь місце вони, або самотужки починали грати, або роздавали  свищиків дітлахам, які вмить сповіщали окрузі про приїзд гончаря.

У ХІХ – ХХ  сторіччі іграшковий асортимент значно ширшає: крім традиційних форм – монеток, свищиків у вигляді свійських тварин та баринь в капелюхах з кошиками, куркою, або дитиною на руках, з’являються побутові сценки. Забавки стають витонченіші та барвистіші. Проте виготовлення іграшки так і не виокремилось в окрему галузь. Забавки продовжували виліплювати з залишків глини.

Побачити усі ці керамічні іграшки, якими бавилися маленькі кияни від середньовіччя до сьогодення можна в експозиції Музею історії міста Києва, який у своїх фондах зберігає найбільшу колекцію серед усіх музеїв міста.

Читайте також:

Столична мода часів “Енеїди”: що носили елегантні киянки XVIII сторіччя

Місто мрії: Київ 1950-х років у пейзажах Олександра Хвостенка-Хвостова

Зіккурат над Дніпром: історія однієї незбудованої станції метро