Так містяни продовжують справу загиблого на війні краєзнавця Сергія Миронова, який започаткував рух із відновлення історичних дверей Києва. Про це розповідає БЖ.
Після його загибелі відновленням дверей у місті зайнялись його друзі та небайдужі кияни. Вже вдалось відреставрувати двері на Саксаганського, 112А, внутрішні двері в університеті Шевченка, а також старовинний ліхтар-вказівник біля “Театральної”.
Читайте також: Активісти відреставрували історичні двері будинку, які планував відновити загиблий екскурсовод і активіст Сергій Миронов
Я ходила до Сергія Миронова на екскурсії, слідкувала за його блогом, де можна було знайти багато цікавої інформації про Київ. Хоч сама я з Донецька, але люблю архітектуру та історію Києва. Коли він загинув, друзі ініціювали перейменування вулиці Салтикова-Щедріна на честь Сергія. Тоді я познайомилась з ними. Ми почали разом займатись цим процесом. Наразі чекаємо останнього етапу – голосування Київрадою.
Так ми вирішили окрім перейменування вулиці також відреставрувати двері на Саксаганського, які не встиг відновити Сергій. За два дні через сторінку Сергія зібрали майже 500 зацікавлених людей. У друзів були інструменти, і ми почали роботи. Коли зробили двері на Саксаганського, вже не хотіли зупинятись.
Про фінансування
Двері на Саксаганського ми відреставрували за донейти. За два дні зібрали всю необхідну суму – 30 тисяч гривень. Я думала, що це буде проблема, бо зараз всі донатять на війну, але поки проблем з пожертвами немає. На двері донатять також.
В той час, як Сергій реставрував лише передню частину дверей, ми робимо все. Він залишав пошкодження, зафарбовував, намагався їх законсервувати, щоб вони не розвалювалися. Ми міняємо. У нас більше ресурсу, і тому ми робимо все більш об'ємно.
Про команду
На Київщині спіймали шахрая, що обіцяв "вирішити питання із землею"
Представниця столичної Патрульної поліції виборола бронзу на чемпіонаті з бодибілдингу
Художник-скульптор з Франції створив у Києві 5 скульптур червоного кольору. Де їх шукати?
У столиці судитимуть шахраїв, що під прикриттям "благодійного фонду" зібрали ₴5 млн "на допомогу дітям"
У нас є основна команда, до якої входить приблизно 30 людей, які постійно займаються проєктом. Є люди, які щось пороблять і потім йдуть від нас – і за це дуже дякуємо. Бо кожен об'єм роботи – то об'єм роботи. На Саксаганського ми працювали і у вихідні, і після роботи. В університеті є проблема, ми можемо працювати тільки у час, коли працює університет. Ті, хто працює в денний час, не можуть прийти допомогти нам.
Ми принципово не веземо двері в майстерню, а робимо все на місці, щоб нас бачили люди. Вони підходять і цікавляться, що ми робимо. Для нас це дуже важливо.
Сергій, коли починав займатись відновленням, нічого не вмів, у нього було лише бажання і руки. І ми кажемо всім, що якщо ви хочете, не треба бути майстром, треба просто захотіти. Хто не має навику, ми покажемо, як. Тому ми робимо це на місці, показуємо, долучаємо, це як пропаганда “здорових” дверей.
Про співпрацю із мешканцями
У будинку на Саксаганського мешканці допомагали із реставрацією. Взагалі у тому домі багато людей купували квартири саме з ідеєю зберегти автентику. Бо в них в помешканні залишилася ліпнина, каміни, там дуже красивий під’їзд.
Тому вони були зацікавлені в тому, щоб двері також виглядали гарно. Вони і гроші давали, один сусід приходив, допомагав руками, щось прикрутити, щось доробити. Всі мешканці давали електрику. Хоча ми спершу домовились про електрику із сусідньою кав’ярнею “1900”, власники якої, як і я – з Донецька. Вони теж виступають за збереження автентики. Навіть кав’ярню назвали на честь року побудови цього будинку.
В них ми зберігали увесь інструмент. Це дуже допомагає, коли можна розміститись, і не тягнути все за собою. Коли мене не було на місці, усі, хто хотів допомогти, могли прийти до кав’ярні та взяти інструменти.
Про процес
Сергій консультувався з деякими спеціалістами з подібних проєктів. Ми робимо те ж саме. Тобто такі деталі, про які ми не думали. Нам підказують, дають підрядника, в якого закуповуємо всі матеріали.
Про двері в університеті Шевченка
Взагалі у 90-ті ці двері реконструювали, коли приміщення університету хотіли здавати в аренду. Прийшли люди і зробили там ремонт під обмін валют. Вони замінили штапики, вирізали дірки для того, щоб можна було продавати через віконце гроші. Так були втрачені елементи декору.
Ми повернули цим дверям форму, яка була до того варварства.Загалом двері були у дуже поганому стані. Низ майже розвалився, і ми розуміли, що ще одну зиму вони не переживуть. Там також розвалювався фасад, який ми оновили. На самій будівлі були короткі ринви, і дощова вода потрапляла просто під корпус. Фундамент набирав вологу, і двері були постійно у вологому стані. Тому ми зробили фасад і подовжили ці ринви, щоб вода стікала по вулиці.
Коли ми почали вести перемовини щодо оновлення дверей, то дізналися, що там вже існує два приписи на їхній демонтаж і встановлення нових металевих дверей. Університет вже платив штрафи, бо за технікою пожежної безпеки у корпусі має бути декілька виходів, а коли двері в такому стані, їх так просто не відкриєш.
На щастя, завгосп, який працює в університеті з 1969 року, рятував ці двері, як міг, бо йому теж болить. Каже, що коли до нього востаннє приходили і просили їх відчинити, він прикинувся, що загубив ключі. Також були закладені гроші на встановлення нових дверей, але коли прилетіла російська ракета поряд, всі гроші пішли на відновлення корпусу. І це теж їх врятувало, відтягнуло час.
Як обирають двері для реставрації
До нас вже звертаються люди самі, кажуть, ось у нас є такі двері, приходьте, робіть. Наприклад, мешканці Бульварно-Кудрявської, 7 звернулися з проханням відновити фрамугу. Вони вже брали консультацію професійних майстрів, проте більшість з них відповідають, навіщо воно вам треба, давайте знімемо і поставимо пластикову. Я їх розумію, бо робота складна і це не вийде зробити за малі кошти.
До нас звернувся і Малий театр на Гончара з автентичними дверима. Вони хочуть відновити вхідну групу, але у них немає грошей, щоб найняти когось за повну вартість та вони готові співпрацювати з нами. Але там двері у нормальному стані, тому вони не в пріорітетному списку. Для нас важливо, щоб був доступ до електроенергії та води. І якщо у якомусь під'їзді гарні двері, але мешканці будуть проти, ми ж не зможемо їх заставити.
Сергій взагалі зробив дуже велику справу. Я розумію сьогодні, що, мабуть, кожні двері в Києві і кожну фрамугу він обійшов і щодо кожної вже запланував відновлення. Мені дуже шкода, що він не встиг цього зробити, тому ми точно маємо це завершити. Ми теж ходили на об'єкти, які він робив і побачили, що десь тріснуло скло, треба замінити. Це дуже об'ємна робота і буває складно розставити пріоритети. Тому зараз ми закінчимо двері університету, і коли почнеться холодний сезон, вестимемо підготовчі роботи, щоб наступного сезону зробити більше.
У планах нашої організації – займатися збереженням й інших об’єктів, виступати на захист будівель, які йдуть під знос. Готуємо базу для цього. Хочеться також зробити модним відновлення. Ми розробили бот і хочемо зробити перепис всіх автентичних об’єктів нашого міста: дверей, фрамуг, вікон, плитки, металевих елементів на сходах. Історія архітектури Києва дуже цікава, тут багато переплетень. Я була в Лісабоні, і мені було там складно, бо все майже однакове, тиражоване в одній стілистці. У нас все дуже різне. Хочеться це підкреслити, це можна використовувати як туристичний потенціал. Але треба ж привести все до ладу, щоб було на що дивитися, адже нам є що показати. Тобто деякі люди живуть з думкою, що їхній дім – це їхнє ліжко. Я ж кажу, мій дім це – вся Україна.