Під час Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» у Києві 1 червня презентували книжку «Агентура НКВС–МДБ–КДБ у православному єпископаті України (1939–1964): формування, функції, моделі поведінки» авторства кандидата історичних наук, заступника директора Інституту Історії Церкви з науково-дослідницької роботи Романа Скакуна.
Про це повідомляє CREDO.
У своїй книжці він провів першу реконструкцію агентурної мережі в післявоєнному православному єпископаті України і конкретних завдань, що ставилися перед єпископами-агентами, і методи контролю за їх роботою. Автор також приділив увагу залученню агентури до реалізації радянської атеїстичної політики за правління Хрущова. Книжка була видана у видавництві Українського Католицького Університету.
Участь у презентації взяли: історик, політик і публіцист Володимир В’ятрович; релігієзнавець і голова Державної служби етнополітики і свободи совісті Віктор Єленський; історик, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут; кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія» Наталія Шліхта.
— Ця книжка має доволі «скандальну назву», тож ймовірно, що від неї очікуватимуть гучних викриттів. Але, хоча все це у ній є, вона на диво не скандальна, — сказала пані Шліхта, що багато років досліджує тему історії Церкви в радянській державі. — Так, тут згадуються такі речі, як єпископські коханки, фінансові зловживання, звинувачення у мужоложстві тощо, але не це тут головне. Це дуже скрупульозне, обґрунтоване джерелами наукове дослідження. На перший погляд воно доводить ніби й банальну істину: всі ми розуміємо, що неможливо було отримати призначення на відповідну кафедру, не співпрацюючи тією чи іншою мірою з радянськими органами безпеки. Але насправді це набагато глибша книжка: її важко читати, там величезні абзаци, купа імен, покликань і цитувань документів; тобто, це не розважальна література, а серйозне дослідження.
— Говорячи про те, що начебто «всі знають», важливо розуміти: одна справа — знати, а інша — довести, — наголосив Андрій Когут, безпосередньо дотичний до архівних матеріалів, які надавалися автору для роботи. — Ця книжка спирається на доведену архівно-джерельну базу. У 1990-ті роки багато з питань, яких вона торкається, обговорювалися у публіцистиці; але, на жаль, коли йдеться про те, що таке насправді російська православна церква, світ не надто довіряє публіцистичним дискусіям — попри те, що вони позірно ґрунтувалися на достовірних джерелах. Це дослідження показує, як узагалі конструювалася РПЦ, починаючи з 1943 року, і доводить, що сучасна російська церква — це просто ще одна ієрархічна система, яка контролюється безпосередньо Кремлем.
Володимир В’ятрович у своєму слові звернув увагу також на те, що Роман Скакун, автор книжки, є українським військовослужбовцем.
— Для мене одна з драм цієї війни — це те, що вона вирвала з професійного середовища людей, які дуже потрібні цій країні; зокрема, істориків, — сказав він. — Ми втрачаємо багатьох, але поява цієї книжки — як і багатьох інших книжок про історію України — дає нам надію: навіть у війну ми працюємо. Дуже важливо, що ми нарешті вийшли на рівень опрацювання таких тем, пов’язаних з агентурою радянських спецслужб: у ранньорадянські часи про це взагалі не говорилося; потім ця тема стала «жовтою», подібною до бульварної преси. Зараз ми перейшли на рівень розуміння того, чим була ця агентура і як вона працювала.
— Цю книжку я починав писати ще до війни, — розповів сам автор книжки, Роман Скакун. — Тоді я збирав матеріал, а протягом останніх трьох років вона дописувалася у вільні хвилини між іншими справами. В останні роки у нас відбувся серйозний прорив у доступі до архівів радянських спецслужб — напевне, у жодній іншій країні-колишній республіці СРСР немає такого великого масиву матеріалів, і вони до такого ступеня не розсекречені. Це розсекречення ще не завершилося, там є певні бюрократичні моменти, але ситуація обнадійлива, і я гадаю, ми ще дізнаємося багато цікавого.
Чому ця книжка має такі хронологічні рамки: 1939-1964 рр.? Тому що архіви колишнього КДБ були серйозно почищені наприкінці 80-х — на початку 90-х років; весь архів П’ятого управління [структурний підрозділ КДБ, відповідальний за роботу за лінією боротьби з «ідеологічними диверсіями», тобто з дисидентами] був знищений. Тому документи за пізніший період дуже-дуже фрагментарні, і вони вже не дають нам можливості відтворити цілісну картину. Але так чи інакше, у цій книжці я зібрав усе, що мені вдалося знайти про діяльність агентури у середовищі православного духовенства.