Знамениті київські довгобуди та їх доля

Автор: Віталій Булаш

Практично у всіх великих містах колишнього Радянського Союзу були проекти, які зникла імперія так і не встигла завершити за часи свого існування. У буремні 90-ті їх кількість збільшилась – гроші знецінювались шаленими темпами, відповідно будівництво дорожчало і ніколи не закінчувалось. Підбірку столичних “будинків-привидів” представляємо вам у нашому матеріалі.

Подільський міст

Практично всі кияни, яким щодня доводиться подорожувати з Лівого берега Дніпра на Правий чи навпаки, знають про цей довгобуд, як, втім, більшість жителів столиці. Це Подільсько-Воскресенський міст, що мав би полегшити життя половині лівобережних масивів, покращити наземний трафік і забезпечити можливість провести метро на Троєщину. Проте кияни досі спостерігають “скелет” так і не добудованого транспортного довгобуду.

Загалом на мрію троєщинців та воскресенців разом з мешканцями Райдужного масиву вже було витрачено більше 7 млрд грн, раніше йшла мова про таку ж суму на добудову, проте кошторис постійно змінюється. Загальна вартість проекту нібито становить 11,2 млрд грн. Довгобуд є одним із рекордсменів столиці – старт його будівництва відносять до 1993 року. До речі, чинний мер Віталій Кличко обіцяє, що до кінця 2020 року мостом поїдуть перші автівки. Зараз роботи на ньому ведуться доволі активно, проте за 26 років таке вже було не раз. Залишається вірити обіцянкам градоначальника…

Станція метрополітену “Львівська брама”

Будівництво об’єкту розпочалося ще на початку 1990-х років, після відкриття перших трьох станцій Сирецько-Печерської лінії – “Золоті ворота”, “Палац спорту” та “Кловська”. Тоді столичні метробудівці рухались одночасно у двох напрямках – до великого масиву Позняки, що інтенсивно розбудовувався, та у бік Лук’янівки – Сирця, що давно і гостро потребували метро.

Проте, вже за кілька років через відсутність комплексного рішення щодо реконструкції Львівської площі, куди повинен був вести вихід зі станції, а також брак коштів у 1996 році відкрили “Лук’янівську”, а “Львіська брама” залишилась у вигляді платформ, повз які, не зупиняючись, пролітали поїзди підземки. Вже більше двадцяти років влада міста та керівництво метрополітену час від часу декларує бажання добудувати станцію, розглядає різноманітні проекти, шукає інвесторів, однак далі слів справа не йде.

Одна із харківських приватних фірм, що проектувала реконструкцію площі з будівництвом ТРЦ, збанкрутувала, покинувши досить життєздатний проект напризволяще. Нинішній мер Віталій Кличко теж ритуально обіцяє добудувати станцію, проте грошей на це (а потрібно, за словами метробудівників, близько 2 млрд грн та два роки часу) так і не виділяють. Зараз  “Львівська брама” використовується не за призначенням – там розміщують рекламні 3D-щити та проводять закриті фешн-покази.

Опіковий центр

Опіковий центр на Лівому березі, на самому краєчку Троєщини, у 80-х роках зводили з розмахом. На розпланованій території, згідно із проектом часів пізньої Перебудови, мав також розміститись радіологічний центр для чорнобильців. Проте технологічні ланцюжки та кооперація між союзними підприємствами, яка була вкрай потрібна для будівництва такого масштабного об’єкту, вже не діяли, та і брак коштів теж давався взнаки.

Аж через півтора десятиліття, у 2006 році, київська влада під керівництвом Леоніда Черновецького знов згадала про довгобуд, відзначивши, що оновлений проект будівництва опікового центру передбачає операційний блок на 28 операційних, хірургічний блок на 400 ліжок, консультативну поліклініку на 1200 відвідувань за зміну. Окрім цього, там мав був збудований  реабілітаційний і діагностичний центр, терапевтичний блок на 440 ліжок і 22 відділення, 22 хірургічні відділення і кафедральний блок на 18 кафедр. Планували там розмістити і 4 майданчики для вертольотів, підземний тунель з комунікаціями і транспортом, який мав сполучати лікарню з іншими блоками. З тих часів жодна частина грандіозного проекту так і не була втілена в життя, натомість багатоповерхівки Троєщини вже упритул підібрались до території довгобуду, і, судячи з усього, найближчим часом як гриби ростимуть і там, де мав би бути опіковий центр.

Дитяча лікарня майбутнього

Анонсований президентом Віктором Ющенком та його дружиною Катериною проект  “Дитячої лікарні майбутнього” не залишив байдужим, мабуть, жодного українця. З 2006 року на нього збирала гроші вся країна – хтось дав мільйони, хтось надсилав смски по 5 гривень. Були сподівання, що вже за три роки нова лікарня прийматиме перших маленьких важкохворих пацієнтів. Не так сталось, як гадалось – влітку 2009 року медзаклад лише розпочали будувати. Тодішній керівник Державного управління справами Ігор Тарасюк обіцяв Катерині Ющенко, що заклад запрацює 2012 року.

Уже на початку президентства Віктора Януковича була поширена інформація, що фонд “Україна 3000”, головою спостережної ради якого була Катерина Ющенко, нібито зібрав достатньо коштів для початку будівництва лікарні. Проте далі неодноразово заявляли, що зібраних коштів для зведення будівлі недостатньо, бо, мовляв, курс гривні до долара значно знизився, відповідно, зібрані кошти знецінились.

Зараз там, де мали б лікувати маленьких українців, закладений лише фундамент. В парламенті кілька разів відкладали питання створення тимчасової слідчої комісії з розслідування зникнення благодійних коштів на будівництво “Дитячої лікарні майбутнього”. Тому коли справа, що вкрила ганьбою третього президента, зрушить з “мертвої точки”, невідомо.

Корпус Київської психлікарні №1

Корпус на території так званої “Павлівки”, що мав належати Інституту соціальної та судової психіатрії, припинили будувати за часів СРСР. Ще до цього будівництво прославилось низкою інцидентів. Знавці київських історій діляться розповідями про постійний, нічим не пояснюваний травматизм будівельників, що гинули на зведенні корпусу.

Примітно, що біля корпусу знаходяться залишки старого кладовища, що існувало тут ще з два століття тому і було, вочевидь, частково знесене при будівництві Інституту. Цікавить дігерів та шукачів пригод і надихає на створення легенд також трирівнева система підвалів споруди.

Корпус театрального інституту імені Карпенка-Карого

Спорудження нового корпусу театрального інституту імені Карпенка-Карого на Львівській площі було заплановане ще в 1976 році. Тоді на це було  було виділено 3 мільйони радянських рублів. Будинок мав завершити ансамбль найсучаснішої на той час площі у центрі Києва й стати останньою його рискою після спорудження Будинку художника і висотного Будинку торгівлі. Перший з них побудували у 1978, а другий – вже у 1980-х роках.

Проте, з початку 90-х років будівництво корпусу призупинене. Безкінечний пошук інвесторів поки не дав результату, хоча місце, безперечно, являє собою дуже ласий шматок. У самого ж нинішнього університету театрального та кіномистецтва навряд колись стане грошей, щоб завершити проект, адже за увесь час незалежності в столиці був збудований лише 1(!) новий корпус для вишу – це приміщення Університету ім. Грінченка на Оболоні.

Льодовий стадіон

Будівництво зимового стадіону навпроти столичного Іподрому розпочалось ще 1978-го, проте 1993 року, як і багато інших проектів, що стартували за часів СРСР, зупинилося. З того часу КМДА шукала й приватні компанії, які добудують арену, намагалася продати його на аукціоні. Також йшла мова про купівлю будівлі хокейним клубом “Сокіл”, який згодом збанкрутував і припинив існування, хоча до цього керівництво клубу обіцяло добудувати споруду до 2013 року. Проте і 7 років опісля вона стоїть іржавим пам’ятником безгосподарності столичної влади, адже кияни добре знають – в місті не вистачає великих концертних і спортивних майданчиків, і тут не допомагає наявність застарілого Палацу спорту та МВЦ на Лівобережжі.

Зараз, схоже, вірогідність добудови проекту наближається до нуля – до нього вже впритул підібрались багатоповерхівки. Тому, як це вже більш як півтора десятка років заведено в Києві, тут може з’явитись черговий ТРЦ або кілька висотних новобудов…

Читайте також:

Доля трьох столичних мегапроєктів: навіщо, коли і чи будуть вони реалізовані

Злив баз персональних даних в Україні: не захищений ніхто

“Конституції” столиці: як змінювались генплани Києва протягом століття